Досвід вивчення Голокосту: власний погляд

Анотація

У статті автор розмірковує над проблемою практичної недослідженості питання Голокосту в СРСР. Нацистський геноцид щодо євреїв фактично замовчувався: протягом майже 45 років після закінчення війни не було видано жодної спеціальної роботи на цю тему. Водночас у загальних роботах даної спрямованості, зокрема, присвячених аналізу окупаційного режиму, у кращому випадку, наводилося кілька фактів убивства євреїв. При цьому особливе ставлення та характер дій нацистів проти них не визнавався. Окупанти та їх посібники нібито винищували не євреїв, а радянських громадян.

На думку автора, таке ставлення до трагедії єврейського народу в СРСР було нічим іншим як проявом антисемітизму, який на словах засуджувався, а фактично негласно заохочувався. Це особливо помітно було з кінця 1960-х рр., коли тогочасне радянське керівництво у воєнному конфлікті між Ізраїлем та арабськими країнами стало на бік останніх.

Наприкінці 1980-х рр., у період так званої перебудови, ставлення радянської влади до вивчення Голокосту стало менш жорстким, але навіть тоді в редакціях наукових журналів продовжували з побоюванням ставитися до теми Голокосту.

Автор був першим радянським істориком, якому вдалося опублікувати, хоч і за кордоном, статті про Голокост, а також першим радянським істориком, який почав, незважаючи на фактичну заборону цієї теми, вивчення Голокосту.

Таким чином вивчення Голокосту в Україні та колишньому Радянському Союзі свідчить, що це вкрай важлива тема і як багато ще варто з’ясувати дослідникам, щоб якомога ширше була представлена картина нацистських злочинів проти євреїв, проти людства.