Теоретико-методологічні засади дослідження Культур-Ліги як феномену єврейського культурно-освітнього життя в Києві (1918–1931 рр.)

Анотація

У статті розглядаються теоретико-методологічні засади дослідження діяльності Культур-Ліги як цілісного історико-культурного феномену. Проблематика полягає у необхідності осмислення Культур-Ліги не лише як організаційної структури, а як соціокультурного утворення з власним світоглядом, структурою мотивації та механізмами культурних практик. Конкретні напрями діяльності товариста, зокрема організація єврейських шкіл, видання підручників і літературних творів, створення музичних, художніх і театральних студій, виявляють різноманітні сфери застосування цих світоглядних засад Культур-Ліги. Ці елементи не були випадковими, кожна сфера діяльності відображала прагнення до модернізації та секуляризації єврейської культури, підкреслюючи її самобутність і водночас відкритість до загальноєвропейських інтелектуальних і культурних тенденцій.

Стаття репрезентує міждисциплінарний підхід до дослідження Культур-Ліги, що спирається на концепції соціології знання Карла Маннгейма (зокрема поняття світогляду, дефініції інтересів та генераційної належності), теоретичні інструменти школи «Анналів» (метод історії ментальностей Роже Шартьє) та компаративну модель «ідея – територія – альтернативи» Володимира Потульницького.

У результаті дослідження Культур-Ліга постає як штучно організована культурна спільнота, яка формувала модерний єврейський світогляд на основі спільного довготривалого інтересу. Через взаємодію представників різних поколінь та міжпартійність, організація активно транслювала нову секулярну їдишську культуру серед широких верств населення. Концепти Карла Маннгейма, Роже Шартьє та Володимира Потульниького дозволяють виявити внутрішню логіку культурної дії Культур-Ліги, її адаптивні стратегії та трансформаційний потенціал. Запропоновані методологічні інструменти розширюють рамки дослідження Культур-Ліги як товариства та її просвітницьких та культрних ініціатив.