Депортовані лемки в тенетах радянської післявоєнної пропаганди

Анотація

У статті розкриваються складні сторінки завідомо спланованої радянської пропаганди серед депортованих у післявоєнний період, показано її згубний вплив на збереження етнічних основ лемківської групи.

Зважаючи на те, що Лемківщина нині втратила цілісність як історико-етнографічний регіон, а лемки розселені по усьому світі, то це тільки актуалізує завдання комплексно і ґрунтовно проаналізувати суспільно-політичні і національно-культурні процеси в регіоні та відповідно лемків в контексті них, на тлі новітньої доби; визначити роль Лемківщини і лемків в етнополітиці держав та їхній внесок у розбудову різних українських громадських, політичних, культурних та державних організацій, установ та утворень, а також оцінити їхню роль і значення в історії України ХХ – початку ХХІ ст.

Стверджено, що особливою катастрофою новітньої доби для лемків була депортація їх з рідних етнічних теренів спочатку в УРСР у 1944 – 1946 рр., де вони опинилися серед свого народу, але не на своїй землі, а згодом – у 1947 р. ті, хто залишився, були розселені у Польщі. Під час радянсько-польських перемовин були задіяні нові потужні політико-адміністративні та ідеологічні чинники, спрямовані проти місцевого люду. Найжорстокішою акцією проти українства регіону була операція «Вісла» у квітні – липні 1947 р., яка безпідставно у мирний час мала на меті затерти сліди їхнього національного образу.

У статті простежено складні етапи життя на Лемківщині в умовах депортаційних акцій 1940-х рр., здійснених внаслідок радянсько-польської змови 1944 р. та вказано на їх територіальні, суспільні, культурницькі та ментальні наслідки. Здійснено рефлексію російської, згодом – радянської, пропаганди спочатку на Лемківщині, а надалі серед депортованих лемків.

Депортація місцевого населення призвела до незворотних територіальних, демографічних, культурних і ментальних втрат. Аналіз джерел дозволяє стверджувати, що політика Польщі та УРСР була спрямована на викорінення лемків-автохтонів із етнічних теренів. І робилося це різними методами: від пропагандивних на початкових етапах до силових.

Будучи депортованими в УРСР з своїх етнічних теренів у Польщі, автохтони-лемки попали в тенетах тотальної радянської пропаганди. Радянські ідеологи намагалися залучали найрізноманітнішу методику, яка ще у міжвоєнний період проявляючись у різний спосіб (від громадських впливів, популістських закликів кращого майбутнього, активну агітацію за виїзд до СРСР), була добре матеріально підтримана. Вже на початку Другої світової війни спостерігаємо перехід до більш прагмaтичних заходів через організацію спеціального центру та діяльності спеціальних інструкторів-агітаторів. У післявоєнний період практично у кожному селі відбувалися зібрання, розмови з населенням, в яких злидням на Лемківщині радянські агітатори протиставляли заможне життя в СРСР. Подібну усну пропаганду, причому в усіх областях УРСР куди прибували лемки, більшовики підсилювали різними гаслами, брошурами і відозвами.