Формування радянської тоталітарної моделі державно-церковних відносин

Анотація

У статті ставиться завдання дослідження сформованої в часи правління Леніна радянської тоталітарної моделі державно-церковних відносин, яка після Жовтневої революції 1917 р. принципово змінила релігійну ситуацію в країні. Прихід до державного керівництва більшовицької партії означав для православної церкви настання епохи жорстоких гонінь. При негативному ставленні до всіх релігій більшовики виявляли особливу ворожість до православ’я, тому їх  відносини з церквою з самого початку набули конфліктних форм. Декрет Ради Народних Комісарів «Про відокремлення церкви від держави» від 20 січня 1918 р. позбавив православну церкву юридичних і майнових прав та заклав основи її безправного становища на увесь період існування радянської влади. Цей декрет став замахом на весь устрій церковного життя і актом відкритого гоніння на церкву. Розпочався активний процес захоплення та вилучення монастирських і церковних будівель. Тисячі духовних осіб та активних віруючих були кинуті до в’язниць і концтаборів, масово відбувалися позасудові розправи над ними.

Проведена більшовиками протягом 1918-1920 рр. блюзнірська кампанія з розкриття рак зі святими мощами стала першою з найбільших  загальнодержавних антицерковних акцій за всю історію радянського періоду. Вилучені у монастирях і соборах святі мощі поміщалися в атеїстичні музеї. Особи, винні у протидії розкриттю рак зі святими мощами, притягалися до кримінальної відповідальності. Одночасно відбувалося масове закриття монастирів, у них вилучалися земельні угіддя та будівлі, проводилися реквізиції та пограбування церковних цінностей, насельники виселялися і зазнавали репресій. Під виглядом проведеної 1922 р. кампанії з вилучення у храмах предметів із дорогоцінних металів для реалізації на допомогу голодуючим розпочалися безпосередні каральні дії проти церкви. До обвинувачених в організації протидії вилученню церковних цінностей застосовувалася вища міра покарання. У цей період більшовики намагалися також усунути від церковного управління патріарха Тихона та інших авторитетних архіпастирів, щоб зруйнувати єдність церкви, зробити її підконтрольною, а в подальшому розкласти та знищити.

Протистояння з православною церквою було основою радянської релігійної політики в період правління Леніна. Стосовно до інших конфесій, всупереч деклараціям про повну рівноправність усіх релігій у радянській державі, у перші роки після Жовтневої революції політика більшовиків була менш жорсткою. У пропагандистських цілях «колишній панівній» православній церкві протиставлялися усі інші релігії, які раніше обмежувалися у правах або переслідувалися царизмом. Однак наприкінці 1923 р. (вже без участі тяжко хворого Леніна, який раніше був безпосередньо причетний до прийняття практично всіх принципово важливих рішень радянського уряду і більшовицької партії щодо церковної політики) в СРСР формується нова структура здійснення державної релігійної політики та відбувається перехід радянської держави до більш гнучкого курсу щодо церкви (так званий «релігійний неп»).