Українсько-литовські двосторонні відносини наприкінці ХХ – початку ХХІ ст: формування договірно-правової бази

Анотація

У статті розглядається, як після прийняття Декларації про державний суверенітет у 1990 р. Україна прагнула стати частиною «європейського дому», активно шукаючи можливості для розвитку співпраці з усіма державами континенту.

Метою розвитку відносин з Литвою є зміцнення політичної, економічної та культурної присутності України в Литві та Балтійському регіоні, сприяння проведенню глибоких політичних та соціально-економічних реформ в країні, а також інтеграція її до західноєвропейських та регіональних структур і організацій. Для Литви Україна є однією з пріоритетних країн через її геополітичне становище, що важливо як з точки зору поточної ситуації, так і з ширших стратегічних міркувань.

Йдеться про те, що активне створення правової основи для розвитку українсько-литовських відносин на початку 1990-х рр. сприяло закладенню основ для реального і повноцінного співробітництва в різних сферах, що потім було зміцнене новими угодами. Зміна дипломатичних акцентів у міждержавному діалозі була закріплена укладенням угоди про співпрацю та подальший розвиток дружніх литовсько-українських відносин, що включало розширення співпраці на міжпарламентському рівні, а також активізацію міждержавної співпраці в сферах охорони здоров’я, освіти, культури, та соціального захисту населення.

Зазначено, що правове регулювання співробітництва України з Литвою має свої особливості та перспективи. Нині Україна активно співпрацює з Євросоюзом, зокрема з країнами Балтії, що дозволяє контролювати та впливати на процеси, що відбуваються в регіоні, а також сприяти створенню енергетичної безпеки як противаги Росії. Багатогалузева співпраця в рамках Європейського Союзу, а також між Україною та Литовською Республікою, має стати важливим пріоритетом зовнішньої політики нашої країни.