Тоталітарний спадок пострадянських країн: теоретична рефлексія проблематики тоталітаризму

Анотація

Досліджено теоретичну рефлексію тоталітарного феномену. Констатовано, що в сучасній політології не існує єдиної загальноприйнятої наукової теорії тоталітаризму, до того ж, незважаючи на довготривалу розробку цієї проблеми, дослідникам не вдалось навіть чітко визначитись з предметом дискусії, тож діаметрально протилежні відповіді на принципові питання щодо формоутворюючих і сутнісних рис призвели до антагоністичних розходжень у поглядах на це складне явище в суспільно-політичному житті соціуму – від повного заперечення самого факту його існування до надання всюдисущого універсального позачасового характеру.

Визначено, що в процесі розвитку теорії тоталітаризму на Заході сформувалось кілька взаємодоповнюючих, а подекуди і взаємовиключаючих концепцій, в межах яких цей феномен інтерпретувався як «закрите суспільство» та особливо жорстока беззаконна автократична диктатура, що ґрунтується на сучасній технології і масовій легітимації, ототожнювався з соціалізмом, однопартійністю, терором і авторитаризмом, тлумачився як продукт ірраціональної психолого-характерологічної структури свідомості звичайного індивіда та «непродуктивних людських орієнтацій» в умовах народження масового суспільства. Доведено, що втрата чіткості критеріїв оцінки і перетворення самого терміну на загальновживаний емоційно забарвлений негативний епітет поставили під сумнів наукову цінність самої концепції тоталітаризму, яка і без того зазнала значної ідеологічної компрометації, надто часто послугуючи квазітеоретичною легітимацією політики силової конфронтації двох ворожих блоків. Нагальні потреби боротьби з радянською комуністичною експансією вкрай негативно позначились на науковій цінності і якості значної частини досліджень, перетворивши їх на стереотипні збірки міфів і пропагандистських штампів, одноманітних звинувачень і нудних прокльонів, що зумовило перманентну кризу концепції тоталітаризму та її характеристику «швидше як метафори, ніж чіткої наукової теорії» та «додатку до Холодної війни».

Зроблено висновок, що попри перманентну кризу теорії тоталітаризму відродження авторитарних диктатур в першій чверті ХХІ століття обумовило нову хвилю популярності вже призабутих наукових концепцій. Їх евристичний потенціал ще далеко не вичерпаний, тож, незважаючи на поступове віддалення від політичних катастроф ХХ століття, інтерес у суспільстві до тоталітаризму не просто не падає, але й постійно зростає, наукові дискусії не лише не вгамовуються, але й загострюються і поглиблюються, отримуючи з кожним наступним поколінням новий зміст та різноманітні відтінки, що особливо актуально звучать при підведенні підсумків минулого, вирішенні проблем сучасності та окресленні перспектив майбутнього.