Формування головних векторів зовнішньополітичного курсу Директорії УНР
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
У статті розкривається вплив українських політичних партії на зовнішню політику Української Народної Республіки доби Директорії, проаналізовується зовнішньополітична концепція правлячих кіл відновленої УНР. Зроблено оцінку тих чи інших керівників зовнішньополітичного відомства України з погляду їх реальних дій щодо захисту національних інтересів держави, а не загальних декларацій. Розглянуто зовнішньополітичні аспекти програмних документів українських політичних партій періоду національно-визвольних змагань. Визначено особливості міжнародного становища Директорії УНР після перемоги загальнонародного повстання проти режиму гетьмана Павла Скоропадського. Окрім того проаналізовано альтернативні варіанти зовнішньополітичної орієнтації Директорії взимку – навесні 1919 р.: на досягнення порозуміння з більшовицькою Росією чи з державами Антанти. Простежено головні етапи українсько-польського зближення, оформлення військово-політичного союзу УНР і Другої Речі Посполитої та визначити причини його поразки. З’ясовано, що Директорія спиралася у своїй діяльності на соціалістичну демагогію та пряму допомогу зовнішніх антинаціональних сил.
Зазначено, що кількість іноземних дипломатичних установ в Україні за часів Директорії постійно скорочувалася і фактично зійшла нанівець. Постійний стан війни, у якому перебувала УНР, і переїзди уряду з місця на місце унеможливлювали акредитацію та діяльність закордонних дипломатів.
З’ясовано, що український національно-визвольний рух та прагнення українців до незалежного державного існування не отримали підтримки з боку країн Антанти. Розчаровані такою позицією держав-переможниць у Першій світовій війні, керівні кола Української Народної Республіки припинили орієнтуватися на Францію, Велику Британію та США і почали шукати підтримку в інших державах для своїх національно-державних прагнень. Важливу роль у цьому процесі відіграла активна дипломатична діяльність Директорії УНР у державах Центральної та Західної Європи.
Завантаження
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Посилання
Vynnychenko, V. (1920). Vidrodzhennia natsii: (Istoriia ukrainskoi revoliutsii, (marets 1917 r. – hruden 1919 r.). V 3-kh ch. Kyiv; Viden. [In Ukrainian].
Khrystiuk, P. (1922). Ukrainska revoliutsiia. Rozvidky i materialy. Zamitky i materialy do istorii ukrainskoi revoliutsii 1917-1920 rr. V 4-kh tomakh. Viden, T. IV. [In Ukrainian].
Dotsenko, O. (1924). Litopys ukrainskoi revoliutsii. Materialy i dokumenty do istorii ukrainskoi revoliutsii. T. 2. Kn. 5. Lviv. [In Ukrainian].
Shapoval, M. (1928). Velyka revoliutsiia i ukrainska vyzvolna prohrama. Praha; Shapoval, M. (1928). Zanepad UNR. Praha. [In Ukrainian].
Stakhiv, M. (1962-1965). Ukraina v dobi Dyrektorii UNR: v 7-my ch. Toronto. [In Ukrainian].
Vedenieiev, D., Hoshuliak, A. (1998). Dyplomatychna sluzhba UNR doby Dyrektorii. Pamiat stolit, 1, pp. 73-86. [In Ukrainian].
Soldatenko, V.F. (1999). Ukrainska revoliutsiia: kontseptsiia ta istoriohrafiia (1918-1920 rr.). Kyiv: Vydavnychyi tsentr “Prosvita”. [In Ukrainian].
Datskiv, I.B. (2013). Ukrainska dyplomatiia (1917 – 1923 rr.) u konteksti svitovoi istorii: Monohrafiia. Ternopil: KROK. [In Ukrainian].
Pavliuk, O., Sidak, V. (2001). Dyplomatiia nezalezhnykh ukrainskykh uriadiv (1917-1920). Narysy z istorii dyplomatii Ukrainy. Kyiv: Alternatyvy, pp. 314–396. [In Ukrainian].
Soloviova, V.V. (2006). Dyplomatychna diialnist ukrainskykh natsionalnykh uriadiv 1917–1921 rr. Kyiv; Donetsk. [In Ukrainian].
Nahaievskyi, I. (1993). Istoriia Ukrainskoi derzhavy dvadtsiatoho stolittia. Kyiv: Ukrainskyi pysmennyk. [In Ukrainian].
Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy (TsDAVO Ukrainy). F. 3696. Fond Ministerstva Zakordonnykh sprav UNR. Op. 2, spr. 283. 38 ark. [In Ukrainian].
TsDAVO Ukrainy. F. 3696, op. 1, spr. 182. Informatsiia Ministerstva zakordonnykh sprav UNR z Narodnym komisariatom inozemnykh sprav RSFRR pro viiskovi dii na Ukraini. 31 ark. [In Ukrainian].
TsDAVO Ukrainy. F. 3696, op. 1, spr. 180. Posvidchennia spivrobitnykiv nadzvychainoi dyplomatychnoi misii UNR, 1919 r. 15 ark. [In Ukrainian].
Shelukhin, S. (1936). Lyst senatora Shelukhina do otamana Petliury. Nemezida, 2, pp. 37–43. [In Ukrainian].
Mazepa, I. (2003). Ukraina v ohni y buri revoliutsii. Kyiv: Tempora. [In Ukrainian].
Khrystiukm, P. (1921). Zamitky i materialy do istorii ukrainskoi revoliutsii 1917-1920 rr. Viden, T. 3. [In Ukrainian].
TsDAVO Ukrainy. F. 1092 Fond Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainskoi Narodnoi Respubliky. Op. 6, spr. 2. Zhurnaly zasidan Dyrektorii UNR. 57 ark. [In Ukrainian].
Derzhaliuk, M.S. (1998). Mizhnarodne stanovyshche Ukrainy ta yii vyzvolna borotba u 1917–1922 rokakh. Kyiv: Oriiany. [In Ukrainian].
Tabachnyk, D.V. (1996). Ukraina na shliakhu u svit. Kerivnyky zovnishnopolitychnykh vidomstv Ukrainy v 1917–1996 rr. Kyiv. [In Ukrainian].
(1919, 12 sichnia). Trybuna. Kyiv. [In Ukrainian].
Kozlitin, V.D., Yarko, N.A. (1998). Ukrainska Narodna Respublika i Korolivstvo Serbiv, Khorvativ i Sloventsiv u 1918-1922 r. Mizhnarodni zviazky Ukrainy: naukovi poshuky i znakhidky. Vyp. 7. Kyiv: Instytut istoriiUkrainy, pp. 22–42. [In Ukrainian].
Pelenskyi, O. (1933). Evakuatsiia dyplomatychnoho korpusu z Kyieva 1919 r. Litopys Chervonoi kalyny, Ch.3, berezen, pp. 3–4. [In Ukrainian].
Pavliuk, O., Sidak, V. (2001). Dyplomatiia nezalezhnykh ukrainskykh uriadiv (1917-1920). Narysy z istorii dyplomatii Ukrainy. Kyiv: Alternatyvy, pp. 314–396. [In Ukrainian].